Войти Полная версия
DimaLviv
18 июля 09:13
Entering the world of pain. Коли спорт — це не завжди здоров’я

Блог «Спортивний медик» – про спортивні захворювання та травми спеціально для конкурсу «Голос Трибуни»


Як правило, усі ми бачимо лише один яскравий бік спортивного життя професійного спортсмена. Успіх, популярність, медалі, кубки, багатство  неодмінно супроводжують успішного атлета. Проте цей успішний відрізок життя закінчується і невдовзі починається новий – спортсмени по завершенню кар’єри часто входять у світ болю, як казав герой Джона Ґудмена в культовому «Великому Лебовськи».


Організм спортсменів упродовж їхньої кар’єри потерпає від надмірних фізичних навантажень, що не може не позначитися на стані їхнього здоров’я – як протягом активного спортивного життя, так і вже на «спортивній пенсії».


Особливості різних видів спорту передбачають свої специфічні ушкодження, котрі виникають протягом періоду активних виступів спортсмена. Деякі патологічні стани є спільними для усіх атлетів, такі як загальне виснаження, «спортивне серце», мікротравми, перетренованість. Іншими словами, вони розвиваються внаслідок довготривалих надмірних фізичних навантажень. А є такі стани та захворювання, що характерні суто для представників певних видів спорту, які ми сьогодні детально проаналізуємо.


Футбол


Футбол, або як його називають в Америці соккер, постійно посідає лідируючі позиції серед найбільш травматичних видів спорту. За статистикою футболісти найчастіше травмують нижні кінцівки, а саме колінний та гомілково-ступневий суглоб. Також представники цього виду спорту регулярно потерпають від м’язових травм нижніх кінцівок.


Натомість, специфічним захворюванням для цього виду спорту є грижа Гілмора, або, як говорять футболісти, «пахові кільця». Воно зустрічається у 58% футболістів, порівнюючи з іншими видами спорту. Це захворювання описане у медичній літературі ще у 1980 році відомим хірургом Джері Гілмором. Грижа Гілмора − це ушкодження пахвинного каналу, а саме розширення поверхневого пахвинного кільця, що супроводжується постійним болем у паховій ділянці, що перешкоджає подальшій спортивній діяльності.


Устанавливайте приложение Tribuna.com для Android и iOS. Здесь есть все о спорте!



Грижа Гілмора виникає, як правило, саме у футболістів внаслідок частих, надмірних та довготривалих фізичних навантажень на м’язи нижніх кінцівок, що призводить до м’язевого дисбаланзу порівнюючи з абдомінальною мускулатурою. Надмірна розвиненість м’язів нижніх кінцівок, порівнюючи з м’язами торсу, веде до переростягнення пахвинного каналу та формування грижі.


Для лікування такої спортивної патології лікарі вдаються до оперативного втручання. Проте інколи вдається впоратися виключно консервативними засобами. Втім, не слід забувати, що футбол небезпечний ще і багатьма іншими травмами та захворюваннями, до яких відносимо:



Також не слід забувати і про віддалені проблеми, котрі починають себе проявляти здебільшого у спортсменів старшого віку. Серед них прогресуюча деменція та хвороба Альцгеймера, що мають тісний причинно-наслідковий зв’язок з постійними мікрострусами мозку під час гри головою у м’яч.


Плавання


Плавання − це особливий вид спорту, який передбачає постійний контакт з різними водоймами, частими глибинними пірнаннями, а також перевантаженням верхнього плечового поясу та кінцівок. З огляду на таку специфіку у його представників дуже часто розвиваються запальні захворювання, пов’язані з органами слуху. Наприклад гострий отит, що супроводжується прогресуючим зниженням слуху, а також, інколи, гнійними виділеннями.


Крім того, плавці дуже часто страждають від бартотравм − ушкоджень у середньому вусі через різкі перепади тиску, що спричинені глибоким пірнанням.


Не менш проблемними є і захворювання, що виникають внаслідок наявності певного інфекційного агента у водоймах, де тренується спортсмен. У випадку інфікування вуха можуть розвиватися такі захворювання як гнійний отит чи отомікоз − грибкове інфікування вуха.


Захворювання ЛОР-органів є достатньо специфічними у представників цього виду спорту. У них виникають гайморити, фронтити, отити та інші захворювання через постійний контакт з водою (імовірного джерела інфікування) з фізіогічними порожнинами організму людини. Як наслідок, після завершення спортивної кар’єри екс-атлети можуть скаржитися на шум у вухах, запаморочення, постійний нежить, головний біль, прогресивне зниження слуху − симптоми, які є ознаками хронічного ураження ЛОР органів у професійного плавця.



Щодо опорно-рухового апарату типового плавця, то впродовж спортивної діяльності найчастішими травмами є ушкодження плечового суглоба, а конкретно ротаторної манжети плеча. Саме над цією анатомічною структурою спортсмен працює як в тренажерному залі, так і на воді, що призводить до поступового перевантаження суглоба з подальшою його імовірною травматизацією.


Теніс


Теніс − це ще один вид спорту, який передбачає регулярне перевантаження верхньої кінцівки. Цікавим є те, що практично у кожного професійного тенісиста спостерігали патологічний синдром, який є настільки специфічним для цього виду спорту, що у медицині він став відомим під назвою «лікоть тенісиста».


«Лікоть тенісиста» або латеральний епікондиліт − це захворювання, що характеризується запаленням латерального надвиростка ліктьової кістки, куди прикріплюються м’язи-розгиначі кисті. Саме ці м’язи у професійних тенісистів регулярно перевантажуються, що спричиняє постійну травматизацію місця прикріплення м’язів у ділянці латерального надвиростка плечової кістки.



Латеральний епікондиліт супроводжується тупим неприємним болем в ділянці ліктя, може спостерігатися почервоніння шкіри у ділянці запалення. Це веде до обмеженої можливості виконання обертальних рухів у кисті, відчуття оніміння в пальцях рук, а також відчуття слабкості у передпліччі.


Цю патологію, як правило, лікують консервативно за допомогою фармацевтичних препаратів, а також активно застосовують фізичну терапію. Часто використовують кінезіотейпування, бандажі та інші фізіотерапевтичні засоби, що допомагають у вирішенні даної проблеми.


Крім того, у тенісистів, як і у більшості представників активних видів спорту, спостерігаються і звичайні спортивні травми. Такі як розриви зв’язок чи сухожиль, вивихи, бурсити та синовіїти, артроз плечового суглоба, а також проблеми зі спиною.


Гольф


Коли ж ми згадали про «лікоть тенісиста», то я ніяк не можу пройти повз ще одне специфічне захворювання, яке також отримало свою назву через певні особливості одного виду спорту, хоч і не такого популярного, як описані вище. Мова йде про «лікоть гольфіста» – захворювання, яке діагностовували у колосальної кількості професійних гравців у гольф.


«Лікоть гольфіста» (або медіальний епікондиліт) дуже схоже на «лікоть тенісиста», проте у даному випадку ушкоджується внутрішній надвиросток ліктьової кістки, куди прикріплюються м’язи-згиначі кисті. Це захворювання також формується внаслідок перетренувань. Здебільшого у спортсменів, які виконують рухи рукою досередини, такі як гольфісти чи атлети, що займаються метанням диску. Пацієнт скаржиться на слабість при стисканні певного предмету в кулак, біль по внутрішній поверхні передпліччя, тобто усі ці та інші симптоми, які характерні для ушкодження медіального надвиростка ліктьової кістки.


Легка атлетика


Легка атлетика, як вид спорту, є одним з найдревніших серед цілого розмаїття активних видів спорту. Ще з часів перших в історії Олімпійських ігор спортсмени змагалися у бігу (на швидкість та дистанцію) та стрибках у висоту і довжину. Також легку атлетику описували як вид спортивної діяльності, котрий максимально широко впливає на організм людини, а не обирає собі певні спеціальні «мішені» для ушкодження.


Але з часом спортивні лікарі почали помічати у спортсменів-бігунів певний синдромокомлекс, що розвивався внаслідок регулярної надмірної бігової роботи та став характерним саме для представників легкої атлетики. Мова йде про один з патологічних станів коліна, який отримав свою назву завдяки численним зверненням професійних легкоатлетів і сьогодні відомий у медицині як «коліно бігуна».



«Коліно бігуна» − це захворювання, котре розвивається внаслідок недостатньої еластичності іліотібіального тракту (тонкої структури, котра, як струна, натягується та з’єднує клубову кістку з великогомілковою), що спершу викликає дискомфорт в коліні, а згодом і страждання від постійного болю.


Спортсмен скаржиться на біль у зовнішній частині коліна, неможливість бігати, відчуття напруженості зовнішньої частини стегна, посилення болю при згинанні коліна та інші схожі прояви цього стану. Таким чином, дане захворювання формується місяцями, а то і роками, згодом практично унеможливлює подальшу роботу спортсмена без відповідної фахової допомоги.


Зарадити такому стану допомагає адекватна фізична терапія. Для того, щоб попередити виникнення цієї патології слід завжди пам’ятати про таку анатомічну структуру, як іліотібіальний тракт. Регулярно її розтягувати та масажувати. Саме ці заходи у різноманітних формаціях у комплексі з фармацевтичними препаратами зможуть усунути будь-які прояви захворювання та повернути атлета до спортивної діяльності.


Окрім згаданих вище специфічних патологічних станів, у легкоатлетів розвиваються й інші загальні спортивні недуги, які виникають внаслідок надмірних фізичних навантажень. До них належать:



Також саме у легкоатлетів найчастіше діагностуємо характерний для більшості спортсменів стан, відомий як «спортивне серце». Ця патологія характеризується гіпертрофією, тобто збільшенням об’єму, серцевого м’язу, що спровоковане регулярними надмірними фізичними навантаженнями та певною «серцевою» симптоматикою, яка попереджає спортсмена про можливі проблеми у майбутньому.


Бокс


Бокс – це один з найбільш видовищних видів спорту, що є дуже захопливим для вболівальників, але дуже небезпечним для самих боксерів. Саме у представників цього виду спорту є найбільші ризики віддалених наслідків спортивної діяльності, адже бійці постійно піддаються мікротравматизації головного мозку.


Кожен пропущений удар, кожен нокдаун та кожен нокаут несуть за собою мікроструси, а інколи й справжні струси мозку. Такий вид діяльності, який триває роками, не може пройти непомітно для організму людини. Проте, зважаючи на нейропластичність мозку, перші наслідки захоплення боксом з’являються не одразу.


Регулярне втручання в нормальну роботу мозку призводить до розвитку захворювань, які етіологічно пов’язані саме з роботою нашого «головного комп’ютера» в голові. Колишні боксери часто страждають на деменцію, що є серйозною проблемою для родини спортсмена, адже жартівливі забування ключів від будинку в машині часто переростають у більш глибші: вирізання з пам’яті імен дітей, нерозуміння котра зараз пора року, чи інфантильну поведінку на рівні 5-річної дитини.


Це ж стосується і такої відомої нозології як хвороба Альцгеймера, яка часто інвалідизує колишнього спортсмена настільки, що йому регулярно потрібна нянька для того, щоб прожити день, не травмувавши себе чи близьких. Тут варто згадати і відому історію з Мухаммедом Алі, який свою пенсію зустрів з діагнозом хвороби Паркінсона, джерело якої лежить також у «павутині» мозку та пов’язане з чорною субстанцією та балансом рівня дофаміну.



Також, регулярна травматизація мозку може у майбутньому провокувати судинні захворювання головного мозку, що збільшують ризик виникнення інсультів у старшому віці. Екс-боксери постійно перебувають у зоні ризику неврологічних проблем, що проявляються парезами, паралічами, порушенням мови, нестерпним головним болем та іншими проблемами, котрі суттєво впливають на рівень життя колишнього спортсмена.


В свою чергу у боксерів часто є нарікання на ЛОР-органи, адже їхня кар’єра часто переповнена епізодами переломів носа чи ушкодження вух. Тому постійний нежить, викривлена носова перегородка чи прогресуюче зниження слуху на старості – це часті колеги екс-бійців на пенсії.


Ну і на останок хотілося б підсумувати. Ми часто наповнюємо стрічку гнівними постами та коментарями щодо неймовірно високих зарплат та неадекватної поведінки професійних спортсменів. Проте ми рідко задумуємося й про інший бік їхнього спортивного життя, який сповнений болю, травм та переживань за своє подальше існування.


До слова, активний спортивний період атлета не такий вже і великий. Сягає максимум 28-30 років, за які він повинен встигнути завоювати усі можливі титули, про які мріяв, та заробити кошти на подальше життя собі і своїй родині. А потім, у старшому віці, на нього чекає довга і каторжна розплата за усі ті катування власного організму, котрі, безумовно, дадуть про себе знати одразу після завершення спортивної кар’єри з появою перших зморшок.


Комментарии: 17
Комментировать
Новости СМИ2