Войти Полная версия
Anna Krivko
06 июня 11:08
Що цікавого можна дізнатися із книги Володимира Кличка

Нещодавно Володимир Кличко презентував у Києві україномовну версію своєї книги «Управління викликами. Як застосувати спортивну стратегію у житті та бізнесі». У цій книзі Володимир ділиться своїми методами подолання труднощів у житті. «Проблем немає, є тільки виклики», - впевнений Володимир. Саме тому екс-чемпіон вирішив розповісти всім охочим, як сміливо долати всі випробування. Для цього у Володимира є 12 шляхів відповідей на виклики.


Крім цього, у книзі можна прочитати багато цікавих випадків із життя Володимира, що допоможуть краще дізнатися кумира багатьох людей у світі. Саме про них я й хочу розповісти.


Володимир Кличко


У передмові Володимир розповідає про свої почуття після поразки від Ентоні Джошуа. Тоді, за його словами, він був одержимий цим поєдинком і хотів перемогти попри все. За тиждень до бою він намагався ні з ким не розмовляти і навіть вимкнув телефон. Як відомо, йому не вдалося здобути перемогу. Але, як не дивно, ця поразка відкрила безліч дверей для Володимира. Кількість його фанатів зросла,  він здобув ще більшу повагу у світі боксу та серед прихильників Ентоні Джошуа. Один журналіст навіть сказав: «У поразці Кличко був сильнішим, ніж у всіх своїх перемогах». Саме тому, Володимир зрозумів, що поразка – це не кінець. Більш того, вона може бути надзвичайно корисним й позитивним моментом у житті.


Наприклад, свої відчуття після поразки можна зберігати задля того, щоб у наступний раз не допустити програшу. Свої перші бої в юнацькому віці Володимир програвав. Після поєдинку його обличчя було розбито, а все тіло пронизував біль. Але це навпаки ще більше загартувало його.



«Я тримав перед очима своє розбите обличчя й згадував біль: це допомагало побороти власну скутість і бити впевненіше…Отже, втретє я пішов з рингу переможцем. І не лише втретє, а й усі наступні рази. Зрозумів, що тепер маю не лише фізичну вправність, а й силу духу».



Шлях до золотої медалі на Олімпійських іграх-1996 також був нелегким. Володимир пережив харчове отруєння та постійно мав підвищений тиск. Попри це, він тренувався дуже тяжко й не давав собі розслабитися. Адже він знав, до чого прагне й не відступав від своєї мрії.



«Тодішній тренер висадив мене на трасі за Києвом, аби я попрацював над витривалістю. Я біг 20 кілометрів назад у місто…Дорогою повз мене у дорогих автівках проїжджали мої колишні однокласники, вони опускали тоновані вікна й щось зарозуміло казали та показували. Вони розбагатіли невідомим шляхом і мали відповідні зв’язки, щоб дістати ці недоступні простим смертним шикарні машини. Мені було важко впоратися із тією ситуацією. Я роками важко працював над спортивною кар’єрою та навчанням. Аж ось повз мене проїжджають ці хлопці на дорогих машинах, які в матеріальному плані перегнали мене? Якогось дня я заприсягся, що досягну їхніх вершин. І тоді теж зможу дозволити собі нове авто, але без участі в криміналі».



До речі, цікаво, що Володимир потрапив у бокс не через велику любов до цього виду спорту. Він мріяв подорожувати, а у часи Радянського Союзу таку можливість мали політики й спортсмени. Тому, бачачи як його старший брат Віталій має змогу побачити світ завдяки спорту, Володимир також вирішив почати тренуватися.



«Від самого початку я зрозумів, що бокс для мене – це інструмент, засіб, що веде до мети. Бокс – це не мета і не кінцева зупинка. Бокс завжди був для мене можливістю втілювати мрії та розвиватися».  



Перший гонорар Володимира складав 100 доларів. Тоді йому було 15 років і він виграв турнір у Донецьку. Радість від цих грошей була неймовірною. Володимир вирішив зробити подарунок братові й купив з цих грошей чохли на сидіння для «Лади» Віталія. Та це й не дивно, адже для Володимира брат має величезне значення у житті.



«Скільки себе пам’ятаю, я завжди орієнтувався на брата. Батьки рано переклали на нього відповідальність за мене. Я ходив з ним скрізь. Він був моїм наглядачем, орієнтиром і прикладом. І моїм найкращим другом. Якщо він цікавився спортом, то і я ним цікавився. Для мене не мало жодного значення, що нас розділяла п’ятирічна різниця у віці. Навпаки: я вчився на його досягненнях. Я спостерігав за ним і ловив кожне його слово».



Володимир розповідає, що Віталій – справжній боєць, він народився зі здібностями до бою. А ось Володимир, не дивлячись на наявність таланту, мав більше працювати для розкриття свого потенціалу, в чому йому допомогла його амбітність. Брати навіть придумали лозунги один для одного:



«Народжений битися» - такий слоган я придумав для Віталія. «Народжений перемагати», - часто казав мені Віталій».


Володимир Кличко



Однак, у стосунках братів не завжди все було ідеально. Після поразки Володимира від Леймона Брюстера Віталій був дуже занепокоєний. Він вважав, що його молодшому брату час прощатися із боксом. Адже Володимир програв двічі поспіль.



«Я був приголомшений. Він хотів отак швидко мене списати?... Він критикував мене чітко й голосно на тренуванні перед наступним боєм. Якось мені урвався терпець. Ми страшенно посварилися. Конфлікт майже переріс у бійку, я його прогнав. Це була перша справжня сварка, я заборонив йому приходити на мої тренування».



На щастя, брати змогли знайти вихід із ситуації й почати новий етап у їхній кар’єрі. Після цього брати Клички вирішили створити власну промоутерську компанію. Їм більше не хотілося бути без права голосу. Адже все вирішує промоутер: з ким битиметься боєць, коли проведе наступні поєдинки і що буде рекламувати. Забавно, що перша телереклама, у якій знявся Володимир, була про ліки для печінки. Зараз він усвідомлює, що це не зовсім пасує до його спортивного іміджу. Але тоді він мав підпорядковуватися наказам промоутера, для якого найважливіше – прибуток. Тому Володимир вирішив зробити сміливий крок і створити К2 Promotions. Тепер тільки вони із Віталієм вирішували, з ким і де битимуться, як буде влаштований підготовчий табір і що вони будуть рекламувати. При цьому, брати завжди залишалися вірними собі. На початку спортивної кар’єри у Німеччині їм пропонували називатися Вальтером і Віллі Кличманнами. Я думаю, що безліч українських прихильників боксу наразі радіють, що тоді брати чемно відмовилися від цього. Володимир завжди чітко знав, що йому потрібно й не піддавався тискові зі сторони інших.



«Не допущу, аби мене кудись занесло. Я сам вирішую, куди йти».  



Сімейні цінності, закладені у Володимира в дитинстві, відіграли важливу роль у його долі. Він згадує, як мама постійно стимулювала його працювати над собою і розвиватися, а також як батько, що був військовим, навчив братів дисципліни і завжди тримати своє слово.



«Від народження й до трьох років зі мною поводились як із янголом. Від 3 і до 14 років – як із рабом, а з 14 років – як з другом».



З особливою теплотою Володимир згадує про свою бабусю Євдокію. Саме вона навчила його ставитися до життя позитивно, незважаючи ні на що. Можливо, саме тому доньку Володимира звати Кая-Євдокія.



«Це моє базове рішення – позитивно підходити до справ і заряджати таким ставленням інших. Я давно вирішив не належати до людей, які постійно скиглять. На це мені просто шкода часу… З роками я помітив, що люди часто створюють собі проблеми самі. Вони вбачають у найменших несправедливостях непереборні перешкоди, а в труднощах – кризи буття».  



Володимир переконаний, що своїм досвідом і знаннями треба неодмінно ділитися.



«Я регулярно даю своїм спаринг-партнерам практичні поради і навіть розповідаю їм про план своїх тренувань. Деяким навіть даю доступ до моделі власного спортивного взуття, яку розробив сам, бо мене не влаштовували наявні на ринку пропозиції».  



Чим більше ти віддаєш, тим більше ти отримуєш, адже світ навколо тебе стає кращим.



«Успішна людина має щось повернути суспільству, щоб воно зростало. Така вдячність – це основний принцип соціальної ринкової економіки».



Володимир також намагається всіляко підтримувати працівників на своїх підприємствах. Він заохочує й активний відпочинок. Якщо працівник може довести, що регулярно відвідує фітнес-клуб, то підприємство оплачує абонемент для нього.


Для того, щоб отримати бажане, треба підпорядкувати всю свою діяльність досягненню своєї мети. Так було і в тренувальному таборі Володимира. Кожен мав працювати на результат й чітко дотримуватися дисципліни.



«Якщо хтось спізнюється, то має заплатити 150 доларів штрафу і 100 разів відтиснутися. Це робиться для того, аби кожен зосередився на змісті й меті тренування: на моїй перемозі… Всі спаринг-партнери та їхні тренери проінструктовані якомога менше звертатися до мене з якихось питань. Потім, під час спільного дозвілля, я люблю поговорити про сильні чи слабкі сторони чи про перерозподіл завдань».



В основі філософії Володимира Кличка закладені сім елементів: експертиза, правильність, глобалізм, оптимізм, сталість, простота і максимум. Детальніше про кожний із цих принципів, а також про 12 способів подолання викликів можна дізнатися із книги Володимира. Також цікавим є розділ, де успішні підприємці розповідають про застосування концепції управління викликами у власному бізнесі та житті. І родзинкою став епілог, написаний Арнольдом Шварценеггером. У ньому, до речі, Арні порівнює Володимира із античним богом.


Володимир Кличко


Володимир не збирається зупинятися на досягнутому. Він завжди хоче більше.



«Я не ненажерливий, а маю сталий апетит».



Володимир планує працювати над створенням другої книги і ще багато цікавих проектів. Таким чином, він доводить, що «боксери можуть заробляти очки і поза рингом».


Трибуна


Комментарии: 21
Комментировать
Новости СМИ2